Дотик

От знаєте, нічого не приносить мені такого задоволення як писати від чоловічої особи. Це якось так класно. Це ,напевне, дає можливість зробити ідеального чоловіка з точки зору дівчини. І ще чомусь мої вірші написані від жіночої особи здаються такими якимись наївно-нещасними. Але ось ці самі вірші від хлопця будуть трактуватись зовсім по-іншому. Вони ніби відкривають слабку, в хорошому розумінні цього слова, сторону автора.

А цей вірш ,до речі, один з моїх улюблених.

Пастельна , мов ранкова кава з молоком І свіжа , як нічний весняний вітер Дивлюсь на тебе і вдихаю знову Лимонні аромати вже осінніх квітів. Скажи ,чому така тонка душа І б'є так сильно твій яскравий сміх? Для чого ти вбиваєш в мені юнака, Який закоханий уперше, взявши гріх. Потопиш мою душу в океанах втіхи, Мій жовтень відіб'ється у серцях Та я готовий танцювати в зливах. Любити просто так й зазнати крах.