NASTIA DATKUN
Вірші
НІЧ
Яка ж там ніч...Якась вона незряча
Закриті очі в неї на дрібні гріхи.
Людей втопила у обіймах тлящих
Палає місто у багатті гіркоти
Асфальтно-сірий мегаполіс,
Замкнуті в сейфи почуття ,
В кав'ярні ,що он та за рогом
Він замовляє чорний чай ...
Сьогодні в нього сірий ранок.
Цей сірий світ ,гниле буття
Не лізе вже прісний сніданок ,
Не любить ранки і життя
Біля будинків сірі люди;
Роз'їджені сірі думки
І кожен з них давно загинув
У власних пустках з пустоти
Для чого він ж тепер блукає
І допиває чорний чай ?
В очах потухших щось шукає
Чому не звикне бути сам ?
Чому ця ніч його все не побачить ?
Чому погасли всі його зірки ?
Тепер пірне він у обійми тлящі !
Спалило місто у багатті гіркоти ...
Чи будем колись ще горіти в душі ?
Колись ми потонем в от цій пустоті
В байдужості згубим самого себе ,
Надягнемо маски ,
прикриєм лице .
Найдемо заміну ;
Відраду ;
Наркоз...
Та не знайдем себе в барикадах погроз
Не відтворим моменти ,що так гріли
колись
Їх вже забули всі от ті,
хто клялись
Ми ж будемо мовчати ,
коли натовп кричить
А хтось
буде шукати ту відвертості мить ...
П Л И В И !
Пливи !
Ти завжди проти течії
Туди ,куди тобі лиш треба ,
Адже холодні хвилі гіркоти
Назавжди позбавляють неба
Ховайся!
Від дощів проблем ,
Розчарувань і болю
Вони ж підступні і для чогось мовчазні
Потоплять море у калюжах з твого горя .
Палай!
І навіть якщо цей вогонь з твоїх емоцій
Ти так яскраво і згори ,
Але не стлій у цьому гаморі
набридливих ,встановлених пропорцій .
Улюблене
Все зірвано.
Зачинено.
Що було не станеться
Небо залишиться
Ліхтарики вимкнуться -
Зорі підключаться
Казок не існує...
Казки в середині там і
залишаться...
Ходи зі мною в ліс !
Ідем , не пожалієш
Такий великий світ ,
а ти самотньо тлієш...
Нап'ємось чистої води,
скуштуєм свої мрії.
Дійдем ми до холодної гори
Бягаттям слів зігрієм.
В горі ж повітря не таке.
В горі там всі інакші !
Там зорі - ми ;
Там люди - пил наблякший
І сосни сплять ,
І всяке має долю .
Там місяць ,із взаємності
Потопить баласт горя.
Розплющим очі! Осягнем
Яке це все прекрасне :
Ці гори слів ,
ці ми,
цей пил людей наблякших.
Давай ми створим ліс в собі
Поставим собі гори...
І будем в світлі місяця
вести до них дорогу !
Х У Д О Ж Н И К
Чому він не спить
Коли місто давно вже заснуло ?
Запах кавовий
Картини в коморі ...
Ця закоханість в світ не минула!
Він малює , що хоче
І сенс в порожнечах шукає.
Пейзажі ? Портрети?
Для чого ?
Він ж знає , що сенсу у цьому немає !
Сірі люди вже сплять
А він світ кольорами малює.
Малює і знає - "Кольорові люди існують!".
От і темно в кімнаті.
Вогники мрій вже погасли
Сонце ігристе увімкне
реальності гасло
Художник заварює приторну каву ,
сірий костюм одягає
Іде на роботу ,
а картину в комору ховає ...
