Особистий апокаліпсис або Життя після здійснення Мрії

Мені ще нема 15, а моя мрія вже здійснилась.Так, моя мрія вже здійснилась. ЗДІЙСНИЛАСЬ. ВЖЕ.

Мені, здається, в кожного є мрія .Чим би вона не була : поїздкою в Париж, відкриттям притулку для тварин, пафосним чорним каділаком, собакою , та трьома кілограмрвими піцами з подвійним сиром кінець то кінців.

А що, коли те, що ти так хотів зробити ти вже зробив?

Господи! Мені здавалось, що це як втратити сенс буття, як взагалі припинити існувати, як якийсь найбільший жах. Але ні... Я жива. Більше скажу, я зараз доволі таки пристойно і радісно живу. Але не завжди буває так . Для когось особиста мрія стає настільки важливою, що після того як ця людина , буквально доторкається до неї руками і серцем в неї щось всередині гасне і виникає думка:" Кінець?" . Мій кінець став для мене тільки початком і чомусь мене вже довго муляло бажання написати про це все.

Моєю Мрією було видати свою книжку і відкритки. Це було саме Мрією. Не метою, цілью, а справжньою по-дитячому наївною Мрією, яка була для мене, скажем так, достатньо молодою, бо така ідея , як видати щось своє, народилася в мене десь в квітні. До речі я відокремлюю поняття мети, цілі та Мрії . Видати книжку не було необхідністю, обов'язком. Це було дуже великим, запаленим, ініціативним бажанням. І я думаю, що якраз ця його "молодість" сприяла реалізації. Бо така вже я людина. Дуже швидко я загораюсь, і часто, так ж швидко потухаю. Але якраз такі спонтанні, здавалось, зовісім нереальні ідеї мають місце в моєму житті. Так склалось , що моя Мрія була в стані "комбо". Тобто я хотіла не тільки видати книжку й відкритки, а ще й забабахати класне їх святкування. Непогано, як на п'ятнадцятирічну дівчинку. І так. Хтось йде до своєї мрії роками, а може й десятилітями. А в мене тут тяп-ляп, три місяці і маєш Мрію. Але єдине і, напевне, одне з найважливіших правил - Мрії ніколи не здійснюються самі! Щоб вони здійснювались для цього потрібно ЩОСЬ РОБИТИ. Було б по-дурному,якби я хотячи видати книжку, сиділа на ліжку і дивилась серіал. Я сідала за робочий стіл, витягувала ручку, блокнот і писала до ран на руках. А за тиждень до презентації я вставала і починала все організовувати і бігати по місту ,як скаена. Ібо, зрозумійте, нічого не звалюється просто так з неба без вашої участі , крім пташиних випорожнень, звичайно.

Наступним, як мені здається, чинником, який мені допоміг стала моя акуратність і скромність в бажаннях . Я взагалі не хотіла , щоб ця книжка комусь сподобалась , а хтось від неї був у захваті - я просто хотіла її написати і кинути в світ, лишивши там свою хоч якусь неідеальну частнину. Я не хотіла щоб моя презентація була якоюсь такою суперкласною тусовкою, яку всі охрестять "Одним з найращих днів літа" - я просто хотіла, щоб мої друзі та знайомі гарно провели час. Ось так. Стовідсоткове попадання в принцип " Менше хочеш- більше маєш" . Мрія мрією , але все таки почуття реальності повинне бути. І я отримала НАБАГАТО більше того, що очікувала.

А третьою, чи то вже четвертою такою штучкою, яка мені допомогла , мотивувала і не давала розлабитись стала моя обмовка деяким людям про те, що я планую. Спеціально. Ну бо я знаю себе. Не дотримати слова я не можу. А як вже сказала - повинна зробити , хоч мене в гріб ложіть. Тим більш ,якраз перед тими людьми я впасти в багнюку лицем, зашпортнувшись сама об себе, не могла. Думаю, якраз це мені найбільше допомогло, хоч я розуміла, що Мрія то моя і я не повинна нікому нічого доказувати, але все ж таке давало якогось непомітного копня в зад.

Зараз сьоме серпня для мене та й для всіх залишилось лише таким дуже світлим атмосферним спогадом. Мої книжки зараз стоять майже коло мене. Ще запаковані. Свіжі. Пахнуть тою Мрією. В неї був саме такий запах : запах клею та свіжих сторінок. Як жити після того як мрія здійснилась ? Не знаю. Мені здається, для кожного це особисте. І я не вважаю себе настільки класним філософом, щоб давати якісь універсальні поради. Але можу з радістю поділитись особисто пережитими враженнями.

Перші два дні був просто ступор. От серйозно. Тотальне нерозуміння. " Правда ж це мені наснилось?" , "Тільки не кажіть . що це все" і звичайно те ж саме улюблене запитання : "Кінець?". Ну і кінця в мене ще нема і не буде , бо я планую ще дві частини. І четвертий додаток в придачу. Я це зрозумла і до мене прийшло уявідомлення , що все тільки попереду. А наспраді мене врятувало інше. Я не знаю як я б зреагувала ,якби це було мрією мого життя. Так, я цього дуже хотіла. Ну дуууже. Протягом трьох місяців я думала лише про книжку і віддала їй повнісю себе, як би це не звучало. Але, люде, я ж Даткун. І мої плани можна порівнювати з Наполеонівськими. І для реалізації іх всіх я повинна стати котом, щоб мати дев'ять життів . Але я сумніваюсь,що й їх вистарчить. Моїх ідей дуже , ну дууже багато. І знаєте, що ? Моя мрія здійснившись, мене не вбила, як це відбувається з багатьма , а навпаки надихнула мене на якесь впевненіше крокування вперед. Коли я почула всі ці позитивні відгуки, комплімени в мою сторону в голові з'явилися не бліді думки "Ну от і все.." , а "Давай, давай, ставай з дивану і роби щось". Мені здається , що дуже класно коли так.

Старайтесь не робити з якогось спонтанного бажання єдиний сенс буття, знайдіть десятки, сотні таких бажань і натхенно до них йдіть . І пам'ятайте, як банально би це не звучало, МРІЇ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ.