О!новлення

Коли я створювала цей блог я розраховувала, що він буде цілком посвяченим віршам, творчості і тд. Так це дуже і дуже для мене важливо, це частина мене, але це не повністю моє життя. Моє життя це також кухня, кекси, крема, бісквіти і гори посуду. І я це також люблю. Дуже люблю. Для більшості людей я Даткун "та, що пече кекси", а не "та, хто пише вірші" . І я це прийняла і це мені навіть подобається, якби не одне"Але!" . Я НЕ ТІЛЬКИ ПЕЧУ КЕКСИ! І я взагалі не тільки печу. Так склалось історично, так закладено в моїх генах. В мене цілком кулінарна сім'я, хоч професіно цим займається моя бабця, але чомусь готує зі всієї родини вона найгірше :/ Моя мама смажить просто божествені сирники і робить шалено смачний шоколадний торт на Різдво, тато у мене маестро італійської кухні. Піци, пасти, слойки, грінки,соуси,м'ясо- все до нього. Моя інша бабуся - це взагалі еталон домашніх страв. Її омлетик з шиночкою на масличку, смажена картопелька, грінки в яйці з сиром, бульйончик з пельменьками - це для мене найкраще і найрідніше , а яблучний медовий пиріг - взагалі окрема тема. Так, якщо ви подумали ,що це все ,ковтаючи слину, то ні. Мій дідусь також готує. І також просто нереально. Печена картопля, бануш і моя улюблена страва- хліб з салом і часником - його рук справа.

Ну і як я в такому оточенні могла вирости рукожопом ? Та ніяк . Мене з дитинства оточували всі ці рогалики, варенички, заварні. Але почала я сфою кар'єру великого "кандітєра" з огірків... Так, так з огірків. В років 5 я робила такі салатики батькам. Зубочистками скріплювала частини , роблячи якихось людей, будинки. Вже тоді моя психіка, здається, була в стані інвалідності. Мої батьки дуже багато працювали і працюють , тому мені приходилось часто залишатись вдома самій. А погодьтесь, на одних лише огірках себе-пишку не прогодуєш. Ну ось я і почала варити собі макарони. Пройшло вже можливо років 8 , а це й досі одна з моїх най-найулюбленіших страв. Вперше я сама спекла солодке в класі 7. І що це було хай залишиться таємницею, але ,можливо, хтось, колись зайде на цей блог і вгадає і отримає від мене пачку солодощів... Але я в цьому сумніваюсь, в тому , що хтось зайде.

По- правді я почала пекти через свою Соломію . Вона була Великим кандітєром, а я лише так старалась бути схожою. Але якось непомітно для самої все це дійство на кухні стало якоюсь невід'ємною частиною мене.

Багато хто запитує коли я почала професійно, якщо можна так сказати, займатись випічкою. Два роки тому.

І все почалося з катеру. Ми з С каталися і їли куплені в дівчинки у пишній сукні і з корзинкою льодяники . Як зараз пам'ятаю у вигляді кавуна. І тут я кричу : "А давай будемо кекси пекти на замовлення". От я серйозно не знаю де в моїй голові все це береться.

Соломія посміялась, подивилась на мене, як на ідіотку і засипала запитаннями, типу : "А як це ми будемо робити ?", "А як будемо продавати? ". От справді, мене це тоді не хвилювало, зовсім. Я нікого не слухала і бачила себе з кексами в руках і майже відразу ж розробила логотип... в якійсь програмі типу InstaSize на айфоні. Згадую свої перші капкейки і мені стає смішно та соромно. Але моїм з Соломією дебютом став сирно- персиковий торт з шоколадною глазур'ю, мигдалем і личинками молі - Няяям... Та це окрема історія,яку не дай Бог якимось чином ще побачть мої клієнти. До речі першими нашими замовниками були мами.

Але зараз повз два роки , які я провела стоячи на кухні , я згадую все ,що було,з трепетом. Кекси з броколі, перше замовлення зроблене чужою людиною , наші перші візитки, "Місяць з макарунами" , те як ми самі робили масло і відціджували його в колготах, нашу співпрацю з різними закладами , Вуличний ринок . Є в моїй пам'ятті і розділ " Ніч і весільний торт", або "Як з какашки зробити чудо за три години". Пам'ятаю всі ті презентації , фуршети, День Валентина , Новий рік , 8 березня і всі інші свята, які асоціюються в мене з підлогою заставленою коробками з випічкою.

Для мене все це не просто захоплення. Не хоббі і не спосіб підзаробити грошей. Це якась така особлива любов , насолода і магія. Випічка справді в певний момент врятувала мене. але ця історія ще не готова до оприлюднення. Зараз я з впевненістю можу сказати , що я справді закохана в те, що роблю і бажаю такого кожному.

Але до чого я це все веду. Ці всі мемуари просто для того , щоб усвідомити що тепер тут будуть і мої рецепти і ще дещо.

Тому

ждьомс.